В Києві практично відсутня освіта для українців. Такий висновок ми зробили, намагаючись знайти в столиці спеціалізовані курси з популярних зараз освітніх напрямків з українською мовою викладання.
Згідно з твердженнями відомого політтехнолога Олега Мєдвєдєва, українська мова в Україні домінує у сфері освіти. Але нам стало зрозуміло, що це стосується лише державних навчальних закладів. У приватиних установах відбувається серойзна дискримінація українців.

Нині дуже популярними є спеціалізовані курси та тренінги. Сучасна молодь прагне після закінчення ВУЗів мати не тільки диплом з основної спеціальності, а й бути обізнаною в інших сферах. Багато хто хоче вдосконалити знання з іноземної мови та володіння комп'ютером, покращити пам'ять та красномовство.
Ми вирішили дослідити, якою ж мовою ведеться викладання на курсах та тренінгах: зверталися за телефонами з об'яв, що розміщені в тижневику "Работа и учёба", і ставили працівникам установ кілька простих запитань.
Виявилося, що навчитися ораторському мистецтву державною мовою можна лише займаючись індивідуально з викладачем, який може викладати українською, сплативши, звичайно, значно дорожче за таку послугу. Водночас, для російськомовних - привабливі умови.
Ішний популярний тренінг-центр запевняє, що всі тренери вільно володіють та викладають українською, російською, а деякі - англійською мовою. А тим, хто починає навчання, радять робити вибір на користь тієї мови, яка є проблемною, тобто виступати, писати, відповідати тією мовою, яку б хотілося опанувати краще. Курс для школярів викладається за бажанням батьків: 50% українською, 50% російською мовою. В реальності картина виглядає зосім інакше... З першої хвилини, проведеної у тренінг-центрі, відчуваєш, що ця інформація - лише реклама з метою залучення клієнтів, фікція - не більше. З тобою не вітаються українською мовою і не показово враховують твоїх побажань щодо мови викладання. Тренер починає заняття російською, і бажання однієї людини все-таки одержати знання українською не є для нього вагомим. Якщо хочеш, говори своєю мовою, цього ніхто не заборонить, але не більше. Одним, словом, українець все одно не отримує повноцінного навчання рідною мовою, почувається білою вороною. Це все так чи інакше підштовхує недостатньо стійку україномовну людину підлаштовуватись під більшість, втрачати своє обличчя, свою суть.
Далі ми телефонували на комп'ютерні курси. Спочатку поцікавилися тривалістю навчання. Дівчина відповідала впевнено і ввічливо, але коли ми запитали про мову викладання, стало помітним певне роздратування. Виявилось, що мова викладу тільки російська. "А зачєм Вам украінская? Ви хатітє язик учіть ілі камп'ютерний дізайн? - обурено запитувала секретарка.
Як же бути українцям, які хочуть отримувати якісну освіту рідною мовою?! На це питання ми так і не отримали від жодних навчальних центрів відповіді…
Наступними були курси масажу. На питання про мову нам відповіли, що викладають російською, мотивуючи це тим, що цією мовою надруковані матеріали - отже нею і будуть викладати. А перекласти - то надто складно для викладачів. До того ж, на думку працівників освітнього підприємства, всі й так усе розуміють...
Поговоривши з директором бізнес-школи, ми знову не отримали позитивних результатів. Опанувати рекламу та PR, менеджмент, маркетинг, бухгалтерський облік та логістику можна лише мовою сусіднього народу. Відповідь та сама: немає матеріалів українською, а перекладати ніхто не вважає за потрібне. Навпаки, ми викликали неабияке здивування, коли запитали, чи не планують вони розпочати викладання держаною мовою. І, на жаль, порадити нам інші курси з викладанням українською не змогли.
Згодом ми зателефонували до навчального центру, що пропонує навчання з основних бізнесових спеціальностей. Тут, окрім цинічного ігнорування наших запитань, ми почули образи у відповідь. Жінка, що відповідала на дзвінок, навіть не захотіла пояснювати причин, чому ж таки ми не маємо змоги отримувати навчання рідною мовою. Навпаки - почала звинувачувати НАС у тому, що вони не мають матеріалів українською, що їхні викладачі недостатньо кваліфіковані, і взагалі, мовляв, ваші запитання неодоречні.
У центрі скорочитання повідомили, що за 15 років роботи до них зверталося лише 10%-30% україномовних людей, а на запитання, чи не планують вони в майбутньому запровадити викладання державною мовою також, роздратовано прокричали, що Київ - на 90% російськомовне місто, і тільки тоді, коли буде звертатися 80% людей з бажанням навчатися українською, це буде можливим. А зараз не докучайте зі своєю мовою. Коли ми попросили порадити інші курси з державною мовою викладання, секретарка розлючено відповіла: "Я вам што, справачноє бюро?!", а на докір про те, що за правилами етикету вона зобов'язана переходити на мову співрозмовника, прямо сказала, що мовою не володіє і не бачить потреби.
Невже в Києві лише 10% українців? Ми знаємо, що це не так, тому просимо всіх не приховувати свого обличчя, своєї національної приналежності, а відкрито її демонструвати, адже нас вважають безправною національною меншиною, з якою немає потреби рахуватися! Не мовчіть, не принижуйте себе, адже ті незручності, які ви терпите, є лише малою частиною, лише поверхневим відображенням принизливого становища українців у рідній країні. І ніхто, крім нас самих, це становище не виправить.

Взято з http://panianka.info