До річниці підняття синьо-жовтого прапора

Анатолій ЧМІЛЬ,
голова Ананьївського
районного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Тараса
Шевченка, Одеська обл.

Трапилася ця важлива подія під час першотравневих свят 1990 року. В Українській державі назрівала самостійність і незалежність. Від прорадянських звичаїв і традицій пересічне населення не в змозі було відійти, а українських ніхто не поспішав запроваджувати. Пригадаю крамольний анекдот тих часів. У прокуратурі на допиті. “Що ти бачив вранці на даху бібліотеки? — Йшов по справах, висів червоний прапор, повертаюсь додому, бачу вже й наш повісили!” Ось таке сталося в м. Ананьєві під час першотравневих свят 1990 року. Знайшлися і в нашому місті сміливці, які вірили й передбачали Україну самостійною державою. Так, у той день попереду святкової колони на розі вулиць Совєтської й Аносова замайорів наш український синьо-жовтий прапор. Це було настільки несподівано, що правоохоронні органи і керівники району не могли оговтатися — як бути з прапором і сміливими прапороносцями? Звідки вони, де працюють, хто дозволив, де взяли прапор? Доки вирішували, як бути з прапором і його ініціаторами — синьо-жовтий безперешкодно наближався до святкової трибуни. Та невдовзі вирішили — ініціаторам із синьо-жовтим перекрити шлях до трибуни. Та не сталося так, як гадалося. Сміливців, які пронесли синьо-жовтий попереду колони квартал, примусили звернути на вулицю К. Лібкнехта, але й тут вони не пасли задніх. Перед гордо піднятим ними прапором на перехресті вулиць Совєтської й К. Лібкнехта проходила, нібито рівняючись на прапор, святкова колона представників усіх верств різного віку мешканців району.