Визначний волинянин трагічної долі Михайло Кравчук
“Народе мій, до тебе я ще верну...”
Василь Стус

10 жовтня наукова громадськість відзначає 115-річчя всесвітньо відомого українського математика Михайла Пилиповича Кравчука – найвизначнішого математика України ХХ століття, ім’я якого й досі відоме хіба-що у математичних колах та в рідних місцях – на Волині. Науковці усього світу, десятками років оперуючи такими математичними поняттями, як многочлени Кравчука, моменти Кравчука, ряди Кравчука, осцилятори Кравчука, й гадки не мають, яка гірка доля спіткала цю визначну людину. Як стало нещодавно відомо (матеріали музею історії науки США), використання наукових розробок М.Кравчука американським ученим Атанасовим, винахідником першого електронного комп’ютера, ставить М.Кравчука біля витоків комп’ютерних технологій. У 1937 році Атанасов надіслав М.Кравчукові листа, у якому повідомляв, що ним були використані його математичні праці та просив познайомити вченого зі своїми останніми публікаціями. Але відповіді колеги він не отримав.
Атанасов не знав, що вже у 1937 році розпочалися переслідування вченого. Будучи ув’язненим у 1938 році, М.Кравчук, трагічно загинув у магаданських копальнях вже у 1942-му, не доживши і до 50 років. Геній ученого та його доля спонукають до того, щоб про це говорити ще і ще.
М.Кравчук народився на Волині у селі Човниця (Ківерцівський район). Батько його був землеміром. Будучи людиною освіченою, сприяв тому, щоб син отримав гарну освіту. Луцьку гімназію Михайло Кравчук закінчує з золотою медаллю, по закінченні математичного відділення Київського університету Св. Володимира отримує диплом з відзнакою. 1917-1919 роки – перші лекції вченого, перші публікації.
У 1919-1921 роках М.Кравчук працює вчителем математики та директором школи у селі Саварка (тепер – Богуславський район Київщини). У цій сільській школі серед його учнів і під його опікою був майбутній видатний український вчений і винахідник, генеральний конструктор авіаційних двигунів Архип Люлька. Добре ім’я свого учителя Архип Михайлович згадуватиме з повагою навіть у ті роки, коли в Україні воно потрапить до чорних списків найстрашніших ворогів. У московській квартирі А.Люльки стіни прикрашали два портрети – Т.Шевченка та М.Кравчука, мовою спілкування була українська. Конструктор двигунів А.Люлька ( у 2008 р. відзначатимемо 100-річний ювілей від дня народження), який немало прислужився вітчизняній авіації, на початку ІІ-ї Світової війни був на прийомі у Сталіна, де йому була висловлена подяка за його працю. Переповідають, що він на запитання Сталіна – “чего для себя просите?”, відповів – “звільніть мого вчителя”. У відповідь – лише посмішка. У повоєнні роки осиротіла родина академіка М.Кравчука – дружина та двоє дітей, матимуть від А.Люльки значну матеріальну та моральну підтримку.
Повернувшись до Києва у 1921 році, Михайло Кравчук викладає у багатьох навчальних закладах, плідно працює як науковець. У 1924 році захищає докторську дисертацію, у 1925-му стає професором. У цей період його лекції слухає майбутній генеральний конструктор космічних кораблів, учень, гідний свого вчителя, Сергій Корольов, у якого і документи до вступу у політехнічний, пишуть, не взяли б, якби не втручання М.Кравчука, оскільки у молодого робітника з Одеси з паперами про середню освіту були якісь проблеми.
Родинною мовою у Кравчуків була українська, та завдяки матері М.Кравчук з дитинства вивчив кілька мов. У роботі він послуговувався французькою, італійською, німецькою, російською, польською, багато друкувався за кордоном. У 1925 році його обирають членом Наукового товариства ім. Т.Шевченка, наукових математичних товариств Італії, Німеччини, Франції. У 1929 році М.Кравчука обирають дійсним членом Всеукраїнської Академії наук, а після реабілітації в 1956 поновлять у складі Академії лише в 1992 році, тоді ж ім’я вченого було занесено по лінії ЮНЕСКО в міжнародний календар визначних наукових діячів.
У 1934-1938 роках М.Кравчук завідує кафедрою математики у Київському політехнічному інституті. Не лише визначний науковець, а і прекрасний педагог М.Кравчук багато уваги приділяє спілкуванню з молоддю. “У 20-ті роки, – пише професор математики Ніна Панасівна Вірченко, багаторічний дослідник та популяризатор творчого доробку М.Кравчука, так само репресована за націоналізм, але вже в1948 році, – не раз у студентському клубі за столом можна було побачити славетне тріо – академік-сходознавець Агатангел Кримський, поет і літературознавець Микола Зеров і математик М.Кравчук. І хто б з них не говорив – це було незабутнім!”. Зауважимо, що долі усіх чотирьох, як не прикро, близькі...
Кравчук і Зеров, обоє близькі до Волині, були багаторічними щирими друзями. Люблячи літературу, Михайло Пилипович цінував дружбу з Зеровим. На знак шани і подяки дарував свої наукові праці, на що Зеров жартома зауважував “...поставимо це на полицю у відділ незрозумілої літератури”. Коли у 1935 році Зерова репресували, М.Кравчук, виявивши громадянську мужність, став опертям його дружині, трагізм стану якої підсилювався тим, що незадовго до арешту чоловіка у них помер єдиний малолітній син.
У 1938 році М.Кравчук, обурений переслідуваннями та репресіями української інтелігенції, звертається з листом до Сталіна. Та 21 лютого 1938 року його самого заарештовують, інкримінуючи стандартний для тих років набір звинувачень – контрреволюціонер, зрадник, буржуазний націоналіст, шпигун тощо. Через півроку його засуджують на 20 (!) років тюремного ув’язнення та п’ять років поразки у політичних правах. Суд тривав півгодини. В останньому слові М.Кравчук просив надати йому можливість закінчити розпочату роботу з математики (роботу він на Колимі таки закінчив, записи передав комусь з охоронців, та слід їх загубився). Сумно констатувати, що у тяжкі для Кравчука часи частина його колег, бувших його учнів, не надали йому належної моральної підтримки, ба навіть зреклися його, але були й такі, яким вистачило мужності не піти на угоду з сумлінням. Серед них можна назвати професорів Київської політехніки О.Смогоржевського і Ю.Соколова, математиків П.Бондаренка, Й.Погребинського.
Голгофа М.Кравчука: 1938 рік – Лук’янівська в’язниця у Києві, 1939 рік – етапування до Владивостока (від Хабаровська до Владивостока йшли пішки), далі – баржами через Охотське море до Магадана, на копальні. Денна норма шахтаря-в’язня – 1,5 т. породи. Вже навесні 1940-го М.Кравчука визнають непридатним до праці на руднику, але від роботи звільняють лише влітку 1941-го. Потрапивши на запізніле лікування у лютому 1942 року, М.Кравчук помирає вже 9 березня від численних недуг. Остання адреса М.Кравчука: Магадан, Хабаровський край, 72-й км. Відомо, що “поховано на глибині 1,5 м. головою на захід”, але місце поховання невідоме. Пишуть, що десь недалеко від могили поета-неокласика Драй-Хмари, який за кілька літ до Михайла Кравчука спочив на тій далекій землі в колимській мерзлоті.
Десятиліттями ця правда була мало кому відома. Зусиллями директора школи у Човниці Степана Лукашука (помер у 2005 році- О.П.), організатора першого у світі музею М.Кравчука на його батьківщині (хоч і надто скромного виду), його родини, професора НТУУ “КПІ” Ніни Вірченко, київського письменника Миколи Сороки, журналістки, поетки з Луцька Валентини Штинько та багатьох інших ім’я видатного вченого повертається до нас.
НТУУ “КПІ” провів за останні роки вже одинадцять міжнародних математичних наукових конференцій імені академіка М.Кравчука. Наукові конференції, присвячені пам’яті видатного вченого проводить і Волинський інститут післядипломної педагогічної освіти ( ректор Ганна Маслай).
Урочисто щорічно відзначають день народження Михайла Пилиповича і в його рідному селі Човниця, де вже в 1987 році було встановлено перший пам’ятник славетному землякові. У цей же день завжди святкується і Свято села, на якому завжди багато гостей, у тому числі і з Києва. Не було винятком і цьогорічне свято.
За пропозицією ректора НТУУ “КПІ” М.Згуровського у 2002 р. Вчена Рада ухвалила рішення щодо встановлення пам’ятника М.Кравчукові на території нашого університету, урочисте відкриття якого відбулося у 2003 році.
У далекі тридцяті лекції з математики М.Кравчук викладав вишуканою українською мовою. Зі спогадів сучасників: “А мова його! – відшліфована, барвиста, з багатющою лексикою, справжня українська мова! Записуй і подавай до друку”. Саме у ті роки за його участю було здійснено укладання тритомного українського математичного словника. Його життя, невтомна праця, свідома громадянська позиція, патріотизм, – взірець для багатьох, і не лише просвітян. Його доля водночас і вражаюча, і повчальна. Його любов – математика і Україна. Пишаймося нашим славетним вченим!

Ольга Пугач, голова КМО ВУТ “Просвіта” ім. Шевченка.
Жовтень 2007 р.