Цього року виповнюється 75-річчя жорстокого Голодомору в Україні. Російська компартійна імперія, окупувавши у 1920-ті роки Україну, знищила молоду державність Української Народної Республіки і встановила в нашій країні своє колоніальне панування. Після цього розпочалося масове винищення національної еліти обездержавленого, беззахисного українського народу і селянства як національної основи. Глухий спротив працьовитих українських хліборобів московсько-сталінській насильницькій колективізації придушили, перетворивши Україну на резервацію імперії. Московська імперська влада спочатку “розкуркулила” селян, а потім конфіскувала і вивезла все продовольство з українських сіл. Голодною смертю загинуло тоді багато мільйонів українців. Нещодавно голова Олевського об’єднання “Просвіти” Л. Полосенко передав у Коростенську просвітянську організацію спогади про голодоморно-геноцидні 1932—1933 роки колишнього мешканця с. Ходаки Коростенського району Василя Михайловича Ходаківського, який (до виходу на пенсію) працював учителем.
Україні влітку жито розливається золотими хвилями, насипано маками, немовбито краплями червленої крові. Буряки проростають зеленими блискавками і марширують батальйони овочів. Цей край — земля природного багатства й родючості. Але Голодомор 1932—1933 років був не химерною примарою: він забрав життя мільйонів невинних людей.
Стефан КОМАРНИЦЬКИЙ, Великобританія
Голодомор. Тепер ми маємо доступ до архівних джерел, із яких можна зрозуміти справжні причини голоду в Україні. У серпні 1932-го Сталін написав до Л. Кагановича: “Самое главное сейчас Украина. Дела на Украине из рук вон плохи. Плохо по партийной линии. Говорят, что в двух областях Украины около 50-ти райкомов высказались против плана хлебозаготовок, признав его нереальным. В других райкомах обстоит дело, как утверждают, не лучше…”
Нечасто воднораз можна побачити таке суцвіття академіків, професорів, лауреатів Шевченківської премії, відомих журналістів, як під час презентації книги Алена Безансона “Лихо століття. Про комунізм, нацизм та унікальність голокосту”. Письменник, історик, політолог Ален Безансон народився в Парижі 1932 року. Він автор двох десятків книжок і багатьох статей на теми історії СРСР, Росії, України. Має два докторські ступені — історичних наук та філологічних і гуманітарних наук. Він також член філософської секції Академії гуманітарних наук, яка входить в Інститут Франції — об’єднання п’яти академій. У 1960—1962 роках був гостем АН СРСР. Як запрошений професор викладав у низці наукових установ: у Колумбійському і Рочестерському університетах Нью-Йорка, у Вашингтонському центрі Вільсона Інституту Кеннана, в Інституті Гувера Стенфордського університету, а також у британському Оксфорді.
Як відомо, обманювати довгий час велику кількість людей неможливо. Тож правда про більшовицький геноцид українців 1933 року, незважаючи на всі інформаційні перешкоди, торує нелегкий шлях до громадян України. Ось чому книга Ірини Магрицької “Врятована пам’ять” має велике значення для нас — луганців та мешканців області. Серед наших земляків сьогодні вважають Голодомор геноцидом української нації, за спостереженнями автора цих рядків, не більше 20 % людей. Але вони мають значно активнішу громадянську позицію, ніж та абсолютна більшість, що думає інакше. Про це свідчить той факт, що 2006 року під час інтерактивного опитування на Луганському обласному телебаченні саме з цього питання Голодомор геноцидом назвали 51,2 % телеглядачів.
На запитання нашої газети відповідає голова Всеукраїнського товариства “Просвіта”, народний депутат України Павло МОВЧАН.
— Павле Михайловичу, минулий і нинішній рік означені 75-літтям однієї з найтрагічніших сторінок в історії України — Голодомору 1932—1933. Чи пошановує належним чином наше суспільство пам’ять жертв цього геноциду, чи робить потрібні уроки з пережитого? Зокрема, нещодавно на Всеукраїнському Форумі інтелігенції звучала стурбованість неприпустимим затягуванням зі спорудженням у столиці Меморіалу пам’яті жертв Голодомору.
