Він народився 23 лютого 1878 р. Отже, усі, для кого живопис є цікавим, певно, згадають про цього визначного майстра пензля у день його 140-річного ювілею.                            

        Десять років тому, у2008 р. на аукціоні Сотбіс (Sotheby's), найпотужнішому у світі аукціонному домі, картину Казимира Малевича «Супрематична композиція» купив невідомий чоловік за $60 мильйонов.                 

         В якихось землях скажуть про нього як про видатного російського художника, поляки зауважать, що в родині Малевичів спілкувалися польською. У білорусів є своя правда: у 1919 р.  Малевич з Марком Шагалом налагоджували роботу у Народному художньому училищі у Вітебську. Ми ж можемо з впевненістю казати відносно факту його хрещення. Хрестили Казимира у костьолі святого Олександра в Києві 13 березня 1879 р. і про це є відповідний запис у реєстраційний книзі. Про що ще можна сказати певно? Є, як мінімум, дві дати народження – 1878 і 1879 р. Правда, на могилі Малевича, біля якої сфотографовані його дружина та донька,  в написі року народження бачимо рік 1978.

         Відносно місця народження: перші 140 років вважалося, що народився Малевич у Києві на Більонській 15. Від 2012 р. ця вулиця носить ім’я Казимира Малевича. І ось з’ясовується (січень 2018), що за архівними документам за такою адресою родина Малевичів ніколи не жила, і що народився він таки в Києві, але в маєтку своєї тітки М.Оржеховської на вул. Жилянській. А які відкриття принесуть відносно майста пошуки новітніх часів, будемо бачити. Так виходить, що тайна його чорного квадрату (1915 р.), як і тайна «Джоконди» да Вінчі (1503 р.), не єдина у його житті.    

  Український народ сторіччями не мав своєї державності. Над ним панували чужинці, і найбільше зазнавали українці принижень за рідну мову. Тому-то у 1861 році у Львові, а в 1869 році в Чернівцях виникли перші  осередки товариства «Руська бесіда», які швидко поширилися там, де проживали українці. Значну роль у розвитку просвіти нашого краю відіграв Ю. Федькович. У 1869 – 1872 роках він  інспектор шкіл Вижницького повіту. Осип Маковей зазначав: «Він був великий приятель школи, учителів і народу». У час збройної боротьби за нашу державність в роки першої світової війни та після неї загальноукраїнська свідомість зросла, і товариство «Руська бесіда» з 1929 року на Буковині називалося «Українська бесіда». За румунської окупації буковинського краю на Вижниччині в селі Багна головою «Української бесіди» був Дмитро Білак, в Берегометі - Ілько Бужора, в Іспасі-Діброві - Лесь Шпитко, в Чорногузах - Гриць Ісопчук. Осередки «Української бесіди» працювали і в інших населених пунктах Буковини.