- Україну поневолить,
Пограбує НАТО!
Та задумайся, будь ласка,
Мій земляче-брате:
Невже воно, оте НАТО,
Таке дурнувате?
Та невже ж... ото не знають
Їхні генерали,
Що давно уже до цурки
Всіх нас обідрали?
Уявіть, що Україну
НАТО завоює,
Як одягне голодранців?
Чим їх нагодує?
Скільки тут пенсіонерів,
Скільки інвалідів!
Скільки всяких чинодралів,
Скільки дармоїдів!
Та нехай сюди поткнуться
Натівські машини -
Їх роззують за півночі,
Поздирають шини.
Доведеться інтервентам
Ночувати в танку,
Бо на вулиці задушать
За консервну банку.
Тут на це спеціалістів -
Ой же як багато!
Їм міліція "до фені",
Що якесь їм НАТО!
Не хвилюйтесь, громадяни,
І живіть спокійно.
Нас від НАТО захистили
Міцно і надійно.
Дурнувата в того мама,
Шизофренік тато,
Хто повірить, що нас може
Захопити НАТО.
Поділюся новиною.
Знаю я, то знай і ти:
Нам в Ізраїлі друкують
Українські паспорти.
Акуратненькі, синенькі,
Як картиночка, гарненькі,
Але як їх не крути,
Хоч рентгеном просвіти,
А графи національність
Там не зможемо знайти.
Будеш паспорт той вертіти,
Повертати сяк і так
І не зможеш зрозуміти,
Хто ти - турок чи козак,
Чи приблудний чужоземець,
Чи безбатченко-нацмен,
Чи затурканий туземець,
Чи якийсь абориген,
Чи безрідний неборака,
Чи безпам'ятний Хома,
У якого ані роду,
Ані племені нема.
Ти тепер свій рід і плем'я
Як захочеш, так назвеш,
По селу чи по району,
Де родився чи живеш.
Як зі Шполи, ти - шполяк,
З Шепетівки - шепетяк,
Із Бердичева - бердяк,
із Донбасу - донбасяк...
А поїдеш в інший край,
Кого хочеш представляй:
Ти в Парижі - парижак,
А у Осло - ти осляк,
У Торонто - торонтюк,
У Гавані - гаванюк.
Облюбовуй ту земельку,
Де набити легше пельку.
Як нажерся, заявляй:
- Ось мій другий рідний край!
Ти ж, земляче-українцю,
Сам у себе запитай:
- А чому це так старанно
Чистять наші паспорти?
Не подумай, що без плану,
Без лукавої мети.
Пропаде графа єдина.
Втратиш образ Божий свій,
То не знайдеш України
І на карті світовій.
Хоч в Ізраїлі євреям
Жить непросто, тісно їм,
А вони єдинокровних
Закликають в рідний дім:
- Приїжджайте в край коханий!
Ми притулок вам дамо.
Проживайте з нами вкупі,
Як усі ми живемо.
А Росія не скликає
Рідних дочок і синів,
Хоч землі достатньо має -
Більше в тисячу разів.
Там же нікому трудитись,
Там же злидні й темнота,
А дітей Орел Двоглавий
Під крило не підгорта,
Не гукає, не скликає,
Щоб додому прибули,
Щоб вітчизні історичній
Стать на ноги помогли.
Ось хоча б на Україні -
Скільки щирих росіян,
Тих, що гордо заявляють:
- Я товаріщ, а не пан!
Незалежність українська
В печінках засіла їм.
Як вони скучають, бідні,
За отєчєством своїм!
Гляньте в Раду у Верховну.
Там же стільки є орлів,
Що по-нашому стулити
Не уміють пари слів.
Їх же, бідних, заставляють
Україні присягать.
А на кой їм Україна,
Єслі єсть Росія-мать?
То чому ж орел двоглавий
Хитро збоку погляда?
Чом орляток не скликає
До єдиного гнізда?
А тому, що хоч в орляток
Є проблеми з язиком,
З України у Росію
Їх не витуриш кілком.
В теплій залі крісла терти
Та любить Росію мать -
Це не те, що плуга перти
Чи вугілля добувать.
Жити в матушкє Росії
Діло нині нелегке.
Легше родіну любити
Від Росії "вдалєкє".
Та й таких же є чимало:
Він у нас керівником,
А в Москві з його талантом
Не взяли б і двірником.
Крикунів і дармоїдів
Там без нього вистача.
Ось чому орел двоглавий
Цих орлят не поміча.
- Мы с тобой, -
Язик говорить, -
Не в ладах живем.
Опечален мой двуглавый,
Мой родной орел
Тем, что нынче в Украине
Мало русских школ.
Малышей русскоязычных
Надобно беречь.
Ты же знаешь, как их портит
Неродная речь.
- От-такої! - каже Мова.
- Я ж сестра твоя,
То чому ж російським діткам
Шкодитиму я?
Нерозумно це - сваритись
Мові з Язиком...
- Да пойми, - Язик говорить,
- Речь же не о том.
Ты же знаешь, сколько русских
В Украине есть.
И других русскоязычных
Всех не перечесть.
- А вони, - питає Мова,
- Звідки прибули?
Ми сюди їх вербували
Чи за чуб тягли?
То чому ж російськомовні
Прагнули весь час,
Щоб не стали їхні діти
Схожими на нас?
Від столиці України
До найдальших сіл
Все ставало менше й менше
Українських шкіл...
- Ну так что ж? -
Язик питає. -
Я для всех родной.
Я - Тургенев, Достоевский,
Пушкин и Толстой.
- Не хвилюйся, - каже Мова,
- Ми шануєм їх.
Ти поглянь на руськомовних
Діточок своїх.
Подивися на модерну
Молодь у містах
Та послухай краєм вуха,
Що в них на вустах.
Що їм Пушкін? Що Тургенєв?
Що для них Толстой?
Та для них уже й Чапаєв
Більше не герой.
Знаєш, скільки тут про нього
Наплели гидот?
Петька, Анка і Чапаєв -
Пошлий анекдот.
Про Тургенєва й Толстого
Навіть річ пуста.
Де ти бачиш їхні книги?
Хто тут їх чита?
Від еротики й порнухи
Аж тріщать ларки.
Все ж то творять доморослі
Наші "русаки".
Ти у нас російськомовну
Пресу переглянь.
Чим натоптана й набита
Та газетна дрянь?
Уяви, що твій Тургенєв
Прочитав би те,
Що братва російськомовна
Про жінок плете,
Як смакує походеньки
Безсоромних дам.
Він сказав би: - Это мерзость!
Это стыд и срам...
- Ты права, - Язик промовив. -
Слушай мой ответ.
Мне от этих щелкоперов
Тоже жизни нет.
Прикрываясь русской речью,
Этот гнусный сброд
Разлагает в равной мере
Мой и твой народ.
Я скажу тебе по-братски,
Истину любя:
Ты, сестра, от этой мрази
Береги себя.
Защищайся, отбивайся,
А не то - капут.
И тебя они угробят,
И меня оожрут.
- Ну спасибі, - каже Мова, -
За такі слова.
Триста літ мене давили,
Але я - жива,
Бо мене оберігає
Божа благодать.
Вічна правда: Бог не видасть -
Свині не з'їдять.
– Що є – життя? – Життя – це праця. – Лишень? – Ні! Ще – мрія! З найромантичніших мрій людини – «Я б Землю покинув та в небо злітав!»
Щоб в небо злітать, пот...
Ніна ГНАТЮКХоч би скільки разів перечитувала Тараса Шевченка, завжди знаходжу щось нове, за словами Ліни Костенко, якийсь безсмертний дотик до душі. Так було ...