Помилка
Упасти зерням в рідній борозні Друк
Тарас Ковальський
Середа, 08 лютого 2012, 14:04

У свідомості багатьох Василь Стус народжений  і вихований Донеччиною, її робітничим середовищем. Та лише тоді, коли шанувальники літератури глибше пізнають життя цього велетня духу, витоки  його творчості, усвідомлення ним своєї людської і мистецької  місії, вони зрозуміють: лише земля Богунової  звитяги, лише благодатні чорноземи подільських легенд і пісень, невтоленна жага  попередніх поколінь відродитися в зернині  і слові  стали тією  праосновою, з якої народився, виріс, викристалізувався  поет Василь Стус. Бо й  справді – «Перші уроки поезії – мамині». Бо й справді – «Шевченко над колискою – це не забувається».
Нарешті з’явилася книжка, на яку вже два десятиліття чекали земляки Василя Стуса – Поета світового імені, Людини, яка кожному з нас має стати ідеалом честі, порядності, вірності. Громадянина, який усвідомлював всю трагедію обраного шляху і всю велич мети, заради якої віддав  найдорожче – життя.
«І в смерті з рідним краєм поріднюсь», – називається книжка, упорядкована  поетесою  Ніною Гнатюк  і журналістом Тарасом Ковальським. До видання, що побачило світ за програмою підтримки книговидання Вінницькою обласною державною адміністрацією та обласною радою, ввійшли вірші Василя Стуса, уривки з його таборових зошитів і листів, у яких тепло серця до близьких людей, до садів і гаїв рідного села Рахнівка Гайсинського району.

Упорядники подали хроніку життя Василя Стуса, матеріали про Стусівські читання, вечори пам’яті великого поета на Вінниччині.
Зацікавить читачів розділ книги «Ковток води зі Стусових глибин», що подає 85 віршів українських поетів різних поколінь, присвячених Стусові. Тут побачите поезії Володимира Забаштанського і Анатолія Бортняка, Ірини Калинець та Атени Пашко, Івана Гнатюка і Павла Вольвача, Любові Забашти і Дмитра Іванова, Михайла Каменюка і Василя Кобця, Валентини Сторожук і Тетяни Яковенко, Бориса Мозолевського і  Олега Орача, Дмитра Павличка і Станіслава Чернілевського. Кожен з віршів, поданих у своєрідній Стусівській антології, відкриває свою грань в образі визначного поета ХХ століття, відтворює його стражденний шлях в ім’я перемоги правди, совісті, незалежності рідного народу, утвердження державності його мови.
Упорядники зібрали і подали низку газетних і журнальних публікацій про Василя Стуса, його рідне село, вшанування пам’яті поета на Вінниччині.
Розділ «Дозволь мені, мій вечоровий світе, упасти зерням в рідній борозні» містить, крім інших матеріалів, цікаве дослідження вінничанки Оксани Яцюк про родовід Василя Стуса, а також статтю київського політолога Вахтанга Кіпіані «Стус і Нобель: демістифікація міфів».
У розділі «Людина. Поет. Громадянин» подано спогади близьких і рідних про Василя Стуса, статті, виступи політв’язнів і правозахисників, митців Стусового кола. Нікого не залишать байдужими розповіді матері поета  Їлини Стус, старшої сестри Марії Семенівни, сина Дмитра Стуса.     
Відбулися перші презентації щойно виданої книжки. На зустріч з земляками поета до Вінниці приїхали лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, упорядник і видавець рукописної спадщини батька Дмитро Стус, політв’язень Василь Овсієнко, поет, народний депутат України I скликання, учасник перепоховання  праху Василя Стуса  у Києві Володимир Шовкошитний.
На презентацію, що відбулася у Вінницькій обласній науковій бібліотеці ім. К. Тімірязєва, Дмитро Стус сказав, що загальний наклад творів Василя Стуса різними мовами становить вже понад мільйон примірників. У Музеї Берлінської стіни  в Німеччині зараз експонується могильна табличка з номером 9, яку передав до музею син поета.
Ветеран МВС  Олег Федоров власним коштом відкрив  і всі ці роки утримував музей
В. Стуса у Горлівці.
Цього року мають відкрити Центр з вивчення  творчості В. Стуса в Острозькій академії. Дмитро Стус наголосив на моральних уроках батька і додав: не всі можуть бути героями, але стати доброю людиною  повинен прагнути кожен.  
А 3 лютого 2012 року в ошатній залі  Національної Спілки  письменників України відбулася ще одна презентація книжки. Відкриваючи її, заступник голови НСПУ Володимир Шовкошитний розповів про трудну історію перепоховання праху Василя Стуса у Києві. Тоді, засніженого листопадового дня 1989 року, сто тисяч людей з різних куточків України проводжали в останню путь прах Василя Стуса  і його побратимів. Чи не тоді остаточно захиталася  під ногами патріотів, здавалося б, ще міцна комуністична система?
Цікавими були виступи правозахисниці Рити Довгань, доктора філологічних наук, поета Миколи Дмитренка, Шевченківського лауреата Петра Перебийноса, поета, заступника  редактора „Літературної України” Станіслава Бондаренка, письменника і актора Василя Довжика, заслуженого журналіста України Емми Бабчук, молодого тележурналіста Андрія Горбенка. Чимало слушних порад щодо підготовки другого, допрацьованого видання книжки прозвучало з уст Світлани Йовенко. Зокрема, вона хотіла б бачити у книзі „І в смерті з рідним краєм поріднюсь: Василь Стус і Вінниччина” цікаве літературознавче дослідження
В. Стуса про прекрасного поета Володимира Свідзінського, який теж родом з Надбужжя.
Виступаючи на презентації, упорядник видання Ніна Гнатюк підкреслила, що вона разом з сином Тарасом Ковальським задумала зробити цю книжку (528 сторінок з добіркою фото) як посібник для учителів, учнів. Опрацювавши цю книгу, кожен переконається – Василь Стус належить до вершинних постатей української літератури, історії. І народити його могла лише героїчна, багатостраждальна впродовж багатьох століть вінницька земля.
Заступник голови Вінницької обласної державної адміністрації Любов Спірідонова повідомила, що з нагоди  75-річчя від дня народження  В. Стуса в області буде проведено ряд виставок, творчих вечорів, поповнено новими експонатами музей В. Стуса у його рідній Рахнівці Гайсинського району. В обласному бюджеті буде передбачено й кошти на друге, виправлене і доповнене  видання книги про В. Стуса.
А на київській презентації прозвучало: „А коли буде книга „Василь Стус і Донеччина”, „Василь Стус і Київ”? Хто візьметься за їх підготовку, упорядкування?” Справа ця непроста, але необхідна і невідкладна.

Тарас Ковальський