— Відзначення цієї дати як сфокусованої, як дати концентрації національної волі, національної пам’яті, повинно було завершитися спорудженням Меморіалу. А такі Меморіали не будують за тиждень чи місяць. Я був головою журі конкурсу, коли серед багатьох переміг проект Анатолія Гайдамаки. І ось із подивом бачу, проїжджаючи повз місце, де має бути споруджено Меморіал, що там нічого не роблять. Землю виділили, повинні вже бути завершені всі підготовчі роботи, оскільки в бюджеті закладено кошти на відповідну документацію. Цього року треба було розпочати роботу, а вона не починається. Цю тему обговорювали і на Українській Всесвітній координаційній раді. Я запропонував негайно підписати лист від УВКР, а також від Світового конґресу українців щодо Меморіалу, бо це магістральна тема. Якщо ми самі не вшановуватимемо, як тоді вимагати від інших народів визнання Голодомору геноцидом?
Маємо насичувати цією темою інформаційний простір. Ми повинні робити це так, як євреї чи вірмени, які геноцидні дати вважали центральними, зосереджували на них фокус нації. На жаль, нічого цього у нас нема.
Тривожить, чи вдасться спорудити Меморіал пам’яті жертв Голодомору до листопада. Дуже важливо, щоб у ці весняні дні ми побачили обрис Меморіалу і змогли обговорити його громадою — на телебаченні. Хочеться, щоб на екрані був не проект “Великі українці”, а “Безіменні українці” — ті, яких винищили. І подати це у супроводі отієї “Чорної дошки”.
— Маєте на увазі сумнозвісні дошки часів колективізації та Голодомору, що на них комуністична влада заносила села, з яких, на її думку, ще недостатньо викачали хліба?
— Так. І вказати, хто здійснював той геноцид. У мене багато запитань і приводів для невдоволення. Чому нічого не робиться? Адже у нас влада народна. Мене мало цікавлять особистісні стосунки наших очільників. Є проблеми, які консолідують, концентрують усі національні сили.
Коли нема політичної волі та послідовності, тоді російська “Литературная газета” писатиме те, що пише: мовляв, Голодомор — це “не бренд, а бред”. Для них, шовіністів, це, може, й маячня. А для української нації лист Солженіцина, який було надруковано, просто обурливий. Він каже, мовляв, потерпіли не тільки українці. Називає ще казахів. Так, казахів теж нищили 1933 року. Але він не називає Кубань, а там було знищено 90 відсотків українців.
— Говорячи, що, мовляв, від голоду постраждали інші народи СРСР, зокрема й росіяни, нинішні шовіністи чомусь “забувають” просту річ: комуністична імперія була російською, московською. І саме звідти, з Москви, скеровували цей геноцид.
— До того ж, геноцид був чітко географічно окреслений. Де стояли війська, які не пускали українців з районів голоду? Мого батька зняли з поїзда й жорстоко побили його і мого дядька Данила. Покалічено дядька Юрка, якому, коли перебігали з вагона у вагон, буфером розчавило ногу. Вони хотіли хоч якісь домашні скарби, останнє, що залишилося, обміняти на хліб. Я не відокремлюю цієї трагічної сторінки від історії власного роду. І коли російські політики кажуть, що це маячня, то це в них маячня. Коли вони кажуть, що чеченці цілі, щасливі, раді від того, що їх інтегрували в Росію й винищили — це маячня. Тож хто скеровував голод, хто запланував, мотиви його — зрозуміло. Оцінку цьому дала історія. Та кажу про тих, хто сьогодні виконує політичну волю нації.
— Товариство “Просвіта” виступило з іще однією ініціативою вшанування жертв Голодомору. Йдеться про Всеукраїнську акцію зі встановлення імен і могил жертв голоду, позначення цих могил хрестами.
— Ми звернулися до Президента України і глава держави підтримав цю нашу ініціативу. Треба, щоб усі безіменні могили було пошановано належним чином, щоб на місцях районна, міська, сільська влада знайшла кошти поставити на них хрести. А потім слід вести пошукові роботи, щоб ідентифікувати людей, похованих там. На жаль, безіменні могили позападали, позаростали бур’янами. Коли ж, як не в дні великодні, післявеликодні взятися за це? Та тут потрібні певні кошти. А це справа не лише просвітян, а й загальнонаціональна.

Спілкувався
Петро АНТОНЕНКО

Всеукраїнський культурологічний тижневик "Слово Просвіти" №18